Шановні члени Асоціації «УФТ»!
11 лютого 2015 року відбулося засідання Комітету з питань обліку та оподаткування Асоціації "УФТ" (далі - Комітет).
На засіданні було проведено обговорення особливостей оподаткування доходів інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ) у періоді з 03.08.2014 р. по 31.12.2014 р. За підсумками обговорення затверджено наступну позицію Комітету.
З 3 серпня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31.07.2014 № 1621, яким, зокрема, внесені зміни до підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України.
Так, з урахуванням внесених змін, підпунктом 136.1.9 Податкового кодексу України визначено доходи, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування, а саме:
«136.1.9. суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону, крім доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за такими активами.».
Доповнення до вказаної норми: «крім доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за такими активами», виходячи із змісту пункту, структури і компонентів речення, внесене до підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України, стосується виключно доходів фондів операцій з нерухомістю та не стосується доходів, нарахованих на активи інститутів спільного інвестування.
Тобто, доходи, отримані ІСІ у вигляді процентів, нарахованих за їх активами, а саме у вигляді відсотків, нарахованих на залишок грошових коштів на поточному рахунку, за договорами про розміщення банківського вкладу (депозитних договорів), договорами позики, за борговими цінними паперами, що утримуються на балансі та інш., у періоді з 03.08.2014 р. по 31.12.2014 р. не враховуються для визначення об’єкта оподаткування, згідно підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України.
Окрім цього, наразі вже існує судова практика з цього питання, а саме:
1. 13.10.2014 р. до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Рітейл Кепітал» з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсною податкову консультацію у формі листа від 29.08.2014 р. № 8011/10/26-15-11-01-08 з викладеного вище питання.
Листом Головного управління Міндоходів у місті Києві від 29 серпня 2014 року 3 8011/10/26-15-11-01-08 ПАТ «Закритому недиверсифікованому венчурному корпоративному інвестиційному фонду «Рітейл Кепітал» було роз'яснено наступне: враховуючи те, що підпунктом 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України встановлений порядок оподаткування активів інститутів спільного інвестування та активів фондів операцій з нерухомістю, то починаючи з 03 серпня 2014 року до інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та визначаються відповідно до пункту 135.5 статті 135 Кодексу, включаються доходи, отримані інститутами спільного інвестування і фондами операцій з нерухомістю у вигляді процентів, нарахованих за активами інститутів спільного інвестування та активами фондів операцій з нерухомістю.
ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Рітейл Кепітал» не погоджується із наданою податковою консультацією, вважає її протиправною та такою, що не відповідає нормам Податкового кодексу України, які регулюють порядок сплати податку на прибуток.
За матеріалами справи: Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що словосполучення «крім доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за такими активами» стосується лише активів фондів операцій з нерухомістю і не стосується інститутів спільного інвестування».
Такий висновок встановлено, зокрема, проведеною Державним підприємством «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» лінгвістичною експертизою. На замовлення Української асоціації інвестиційного бізнесу цією установою було надано висновок експертного дослідження від 19.08.2014 р. № 056/429.
Окрім того Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу, що основні засади податкового законодавства України визначені в ст.4 Податкового кодексу України. Так, згідно з пп. 4.1.4. п. 4.1. ст.4 Податкового кодексу України, крім інших, податкове законодавство базується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Остаточними рішенням від 7 жовтня 2011 року у справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини порушення встановлено у зв'язку з тим, що, по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом України, та, по-друге, незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.
В рішенні від 14 січня 2011 року у справі «Щокін проти України» (заяви №№23759/03 та 37943/06) Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч.5ст.19 Закону №3477-ІV міністерства інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції (995_004) та практиці Суду.
Таким чином, всі суперечності, які виникають при трактуванні прав та обов'язків платників податків, повинні тлумачитися на користь платників податків. Проте відповідач, надаючи податкову консультацію, не врахував цей принцип, оскільки з двох можливих підходів до трактування обов'язку (включати чи не включати інститутам спільного інвестування до оподатковуваного доходу проценти нараховані на активи) вибрав найменш сприятливий для позивача.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2014 року (справа № 826/15747/14) визнано недійсною надану Головним управлінням Міндоходів у м. Києві індивідуальну податкову консультацію.
Джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41176745
2. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у м. Києві у справі №826/15747/14 залишено без задоволення.
Джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41867574
3. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2015 року К/800/990/15 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Міндоходів у м. Києві по справі № 826/15747/14.
Так, відповідно до пункту 5 статті 254. Кодексу Адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), встановлено, що постанова або ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Відповідно до пункту 1 статті 255. КАСУ, встановлено наслідки набрання законної сили судовим рішенням, а саме зазначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Проте Апеляція, це не остання інстанція з приводу судового розгляду справ щодо захисту порушених прав, свобод або інтересів осіб.
Стаття 211 КАСУ передбачає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково. Відповідно і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на пункт 2 статті 212 КАСУ, касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
З повагою, Асоціація «УФТ».